Переддень
П’ятниця – 24.10.2008р

П’ятниця розпочалася як завжди – з першого уроку. Проте, саме в цей день, суботи чекалося з великим нетерпінням. Тоді мали початися мої перші мандри автостопом. Маршрут був вибраний по тих місцях Тернопільської області, які я ще не відвідав. А саме – Чортківський, Заліщицький, Борщівський та Гусятинський райони. Підготовка до цієї поїздки розпочалася за місяць до неї. Були знайдені цікаві і давні пам’ятки архітектури, топографічні карти місцевості, підібрані можливі місця ночівлі, по яких і був розроблений маршрут. Компанію важко було знайти, оскільки заважала робота та навчання, а мандрівка розраховувалась на 5-6 днів. Тому вирішив їхати сам.
Нарешті закінчився робочий день і почались приготування до виїзду. Спакувавши всі необхідні речі у наплічник, ліг спати. І як недивно, досить швидко заснув. Напевне через те, що все що стосується мандрівки, обдумав і виносив в голові давним-давно.

День перший

Субота – 25.10.2008р

Будильник задзеленькав о сьомій ранку. Проте, за звичкою, виключив його, щоб ще хвилин 5-10 поспати в теплому ліжку. Прокинувся о 07.50, гарно поснідав, взям наплічник і вирушив на зустріч старовині, пригодам і новим враженням.
Вже о 9.20 стояв на зупинці в очікуванні маршрутки до містечка Шляховиків. Саме звідти було заплановано стартувати.
На зупинці “Шляховик” бажаючих поїхати “на халяву” або за гроші було вдосталь. Тому шансів когось застопати і дістатись до Чорткова було небагато. Проте, вирішив спробувати. Машин в тому напрямку їхало багато. От стою з витягнутою рукою (не протягнутою, а саме витягнутою J), як читав у книжках Антона Кротова (російського автостопника). Простоявши так хвилин з 20-ть, відчув, що рука вже починає помаленьку терпнути. Тому вирішив трохи перепочити і ще раз переглянути карту маршруту. Потім знову повернувся до роботи, проте вже з мапою в руках (не хотів ховати в наплічник). І…, спрацювало! Зупинився якийсь “Жигуль” . Підбігши, запитую: “До Чорткова візьмете?” – “Візьмем” – “Але я без грошей” – “Тоді ні”. Ось так L. Перший гіркий досвід. Але через хвилин 10-ть знову зупинилась машина. Чоловік їхав у Бучач, тому підкинув мене лише до Дружби. І на тому вдячний йому. І ось перший курйоз: стою я з витягнутою рукою, стопаю машини. Їде той самий “Жигуль”, який мене не взяв з містечка Шляховиків. Бачили б ви здивовані обличчя водія і пасажирів J. Постоявши ще 20-ть хвилин, зупинив машину, яка довезла мене аж до Чорткова (без грошей). До першого пункту дістався.
Провів собі годинну екскурсію містом. Відвідав декілька церков, ратушу, костел (вражає своєю величністю і красою), замок Гольських на Замковій горі (там залишились лише мури і, як я зрозумів, зараз там якась СТО)
Наступним місцем мало бути с.Білобожниця. але як туди добиратись стопом з міста я собі не уявляв, а на об’їздну йти було далеко. Тому, заплативши дві гривні, поїхав маршруткою. Відвадивши костел, по пробродив трохи кладовищем із старими надгробками, рушив назад до Чорткова тією ж маршруткою, щоб зекономити час. Під час прогулянки цвинтарем відчув на собі ворожі погляди деяких людей, які впорядковували могили рідних. Навіть на моє “Слава Богу” нічого не відповідали. Дивні якісь.
Приїхавши знов у Чортків згадав, що треба було б харчів якихось трохи закупити. Магазин знайшов досить швидко. Затративши 20 хв., купив все необхідне на 1,5-2 дні.
В наступне село, Шманьківці, добиратись було трохи важче – з пересадками. Почекавши 30 хв. на зупинці маршрутку, добрався до с.Заводське, а там застопав бус прямо на Шманьківці. І ось курйоз другий: на першій лавці спав молодик в костюмі і при краватці, з таким виразом обличчя ніби пив цілий тиждень. Як потім виявилось – це був молодий, якого звідкись везли до молодої. Як кажуть – “привіт з Великого Бодуна” J. Міг ще й “запорожцем” на під весілля потрапити J. Проте плани були зовсім іншими. В селі оглянув костел, церкву та пам’ятник Чарнецькому (хто такий незнаю).
Далі мій шлях пролягав в с.Колиндяни. оскільки Шманьківці знаходились за 4км від траси, а йти до неї не дуже хотілося, вирішив по карті зрізати трохи полями. Пройшовши хвилин 30-ть, подумав, що пора б вже й пообідати (година була 15.45). З’ївши банку кільки в томаті, яка дивилася на мене своїми очима, вирушив далі. За пів-години був на початку села, яке виявилось досить великим. Тому прийшлось трохи походити. Зберігся в Колиндянах замок, в якому, не так давно, була школа, а потім ПТУ. Зараз там немає нічого і все позаростало кущами та деревами. Досить цікавим виявився костел, в якому вже давно не правиться служба, але залишилися лавки, престол, підсвічники. Поряд старий цвинтар, де поміж дерев та кущів можна розгледіти могили. Побродивши кладовищем вирушив на трасу, де відразу ж застопав бус до Чорткова. І знову 2 грн. – найбільш ходова нині куп’юра J (і як виявилось не лише нині). Приїхавши на автостанцію попав на маршрутку в с.Ягільниця. почало щастити з транспортом, що не може не радувати.
До Ягільниці потрапив в районі 18.00. віднайшов церкву і костел навпроти. Знову таки вразив костел – величністю готичного стилю. Зробивши декілька знімків, вирушив до замку, що красувався на горі. Подорозі, біля каплички Божої Матері, набрав води для приготування вечері. І ось він – замок. Як виявилось, належить він до села Нагірянка, куди я збирався йти завтра. Оглянувши його ззовні (знімків не робив, бо було вже трохи темно), подумав, що не погано було б глянути і зсередини. Однак, при вході, на КПП охоронець, який на моє прохання увійти, відповів – “Не можна! Приватна власність!”. Ну що ж поробиш, приватна, так приватна L. В цьому замку бував і батько Хмель і Катерина ІІ. Пізніше там працювала тютюнова фабрика, а зараз якісь чернівецькі боси його викупили. На цьому моя екскурсійна програма завершилась.
Почався пошук місця для ночівлі. І це виявилось найбільшою проблемою цього дня. По-перше було вже досить темно (19.00), та й лісу поблизу не спостерігалося. Думав переночувати в посадці біля колії, але на землі багато гіляк, з однієї сторони колія, з іншої поле, де ще орав трактор. Місце невдале. Спробував проситися до людей на подвір’я з наметом – не пустили, бояться. І пошуки місця відновилися. Нарешті знайшов боснячок подалі від села, там і роз таборувався. Пошуки зайняли 1,5 години. Вечеряти вже не захотів, оскільки заморився не на жарт. Зварив собі чайку і повечеряв ним та печивом. Потім, залізши в теплий спальник, взявся до писанини того, що ви вже прочитали.
Вже 22.40. Лягаю спати. Завтра нові враження і пригоди. Надобраніч!

Короткий звіт

9.20 – 9.40 – Канада – містечко шляховиків (маршрутка) – 9 км – 1,50 грн.
10.00 – 10.15 – містечко шляховиків – Дружба (автостоп) – 15 км
10.35 – 11.25 – Дружба – Чортків (автостоп) – 58 км
12.25 – 12.40 – Чортків – Білобожниця (автобус) – 10 км – 2,30 грн.
13.00 – 13.25 – Білобожниця – Чортків (автобус) – 10 км – 2,30 грн.
14.20 – 14.40 – Чортків – Заводське (автобус) – 9 км – 1,75 грн.
14.45 – 14.55 – Заводське – Шманьківці (автобус) – 7 км – 2,00 грн.
15.10 – 16.30 – Шманьківці – Колиндяни (пішки) – 6 км
17.30 – 17.45 – Колиндяни – Чортків (автобус) – 19 км – 2,00 грн.
17.50 – 18.10 – Чортків – Ягільниця (автобус) – 10 км – 2,00 грн.
18.10 – 18.30 – Ягільниця – Нагірянка (пішки) – 2 км

Всього: 155 км – 13,85 грн
З них: автостопом – 73 км
пішки – 8 км
автобусом – 74 км

Відвідано:
1. Церкви – 2
2. Костели – 5
3. Замки – 3
4. Палаци – 1

День другий

Субота – 26.10.2008р.

Будильник розбудив о 07.00. Вилізши із теплого спальника, вийшов надвір. Вся трава покрита інеєм і мій намет теж. Ще трохи темно і досить холодно. Вирішую ще годинку провести в наметі. Вночі трохи змерз, незважаючи на те, що спальник пуховий (комфорт +1, екстрім –13) та й спав одітий і у шапці. Цікаво, яка була температура вночі. Щоб з користю провести цю годину, ознайомлююся з наступними пунктами маршруту.
Розвиднілось десь о пів на восьму. Взявся за приготування сніданку. Вже білочки зробили декілька ходок від горіха до лісу, а вода й не думала закипати. Та й намет категорично відмовлявся розмерзатися. Десь за півтори години вода нарешті закипіла – можна запарювати вівсянку, сер J. Запарив більше, щоб ще на вечерю залишилось. Зараз 09.30. Смачного! Відвівши на сніданок 20 хв., починаю складати намет і решту манатків.
10.00. Вирушаю далі. Погода не радує зовсім – небо похмуре, навкруги туман, незважаючи на те, що вночі воно було чисте і зоряне. Сонце щось пробувало зранку пробитись крізь хмари, та марно. Ще йду познимкую замок в Нагірянці і рушаю далі.
В с.Товсте добрався без проблем – на трасі, біля магазину, зустрів чоловіка, що бігав по цигарки, він мене і підвіз. Вже о 10.45 був на місці. Товсте колись було районним центром. Небо почало прояснятися, і згодом з’явилося сонце. Найбільше вразив греко-католицький собор. Ну дуже вже величний ззовні і красивий всередині. Також відвідав костел Св.Анни, палац магната Слонецького (зараз там живуть люди) і побродив по занедбаному єврейському кладовищі. Місцевий музей відвідати не вдалось – зачинений.
Наступний пункт – с.Лисівці. На станції сказали, що автобуса нині туди немає, тому вирішую йти пішки (7 км). Пройшовши десь кілометр, зупинив машину. Майже в центрі села стоїть костел, в дуже занедбаному стані. Як сказали мені бабусі, що там сиділи, його пробували трохи реставрувати та не хватило грошей. І дуже мене просили посприяти в його відновленні. Дізнавшись, де є місцевий цвинтар, вирушив на пошуки могили поручика УГА Клима Утриска. Один старенький дідусь мені її показав на старому занедбаному кладовищі. Могила впорядкована місцевими жителями, по ободві сторони кущі калина і таблика – Клим Утриско, поручик УГА, який загинув під Ягільницею. Правда, табличка нова, бо сталу зірвали совєти.
Зараз стою на зупинці, щоб дістатися Товстого, а звідти беру курс на Кошилівці. Як добре, що попав якраз на сезон бурякозбирання. Простоявши 30 хв., зупинився ЗІЛ з буряками, що їхав на бурякопункт в Товсте. Водій порадив підсісти до когось хто їде у Кошилівці. Знайшов. Ось стою там і чекаю поки звільниться. За дві години часу машина розвантажилась, запакувалась цукром і, поки я бігав по наплічник, десь пропала. Ну все, подумав, марно втратив такий дорогий для мене час L. Як вийти на трасу з того бурякопункту я не знав. Аж тут чую, сигналить той водій ЗІЛа, що привіз мене з Лисовець. Я підійшов, розказав що до чого і попросив підкинути мене до траси. Знайшовши поворот на Кошилівці, почав чтопати машини. І тут бачу… ЗІЛ їде. Ось знову курйоз – виявляється, це той самий ЗІЛ, якого я згубив на бурякопункті. Після завантаження цукром, він поїхав на іншу сторону складу по жом J. По дорозі трохи посміялися з цієї ситуації, трохи поговорили про життя-буття.
Приїхавши в Кошилівці, знайшов стару церкву, обійшов її довкола, зробив декілька зників і побрів на зупинку. В районі 16.00 приїхав автобус, яким добрався до Ангелівки. Оскільки, на Червоне звідти не їде нічого, прийшлось добиратись (8 км) на своїх двох польовою дорогою. Сонце помаленьку закочувалось за обрій, надаючи небу червоного відтінку, по обидві сторони поле, а попереду дорога і вишка, яка й була моїм орієнтиром. Чудовий краєвид і тишина навкруги. Близько 17.00 знайшов місцину для обіду, який плавно переріс у вечерю. Пообідавши, рушив далі. За годину був вже у Ниркові, а звідти півгодини ходьби до Червоного. Набрав з джерела води і пішов шукати місце для ночівлі. Десь о 19.00 воно було знайдене, і я почав розтаборовуватись.
Вечеряти не хотілось, тому задовільнився чаєм з печивом. І тут знову курйоз – прийшла СМСка, що треба годинник перевести на годину назад J, тому весь зазначений в описі час потрібно зменшити на одиницю. А я то думав зранку, чого це о 07.00 ще так темно J.
Порівнюючи нинішній день з вчорашнім, можу сказати таке:
1) відвідав чотири пункти проти вчорашніх шести (може через те, що неділя і проблеми з транспортом); L
2) розтаборувався о 19.00, а не як вчора о 20.30 J
3) з’явився перший мозоль L J
Зараз 20.00. Надворі темно, небо зоряне, поблизу гуркоче водоспад. Завтра зранку піду познимкую його трохи і вирушу далі. Дуже надіюсь, що цієї ночі буде тепліше.
Лягаю спати. Надобраніч!

Короткий звіт

10.35 – 10.45 – Нагірянка – Товсте (автостоп) – 11 км
11.30 – 12.00 – Товсте – Лисівці (автостоп) – 7 км
12.30 – 13.05 – Лисівці – Товсте (автостоп) – 7 км
15.25 – 15.40 – Товсте – Кошилівці (автостоп) – 12 км
16.05 – 16.20 – Кошилівці – Ангелівка (автобус) – 7 км – 1,00 грн.
16.20 – 17.55 – Ангелівка – Нирків (пішки) – 6 км
17.55 – 18.20 – Нирків – Червоне (пішки) – 2 км

Всього: 52 км – 1,00 грн
З них: автостопом – 37 км
пішки – 8 км
автобусом – 7 км

Відвідано:
1. Церкви – 2
2. Костели – 3
3. Замки – 1
4. Палаци – 1

День третій

Понеділок – 27.10.2008р

Сьома ранку за зимовим часом. Весь ліс потонув в густому тумані. Майже поруч чути вже звичний гуркіт водоспаду. Вночі було вже тепліше, але здригаюсь від холодного ранкового повітря, вилізши з теплого спальника. Розігрівши вчорашню вівсянку – поснідав. Зібрав речі і попрямував до водоспаду. Він був неперевершеним – весь оповитий густим ранковим туманом, який почав помаленьку осідати. Зробив декілька знімків і пішов шукати стежку до с. Устечко.
Знайшов. Годинник показував 08.30. Прямуючи вздовж річки Джурин, яка проходила спочатку полем, а потім завернула в ліс, милуюся золотою осінню і природою цієї місцевості. А там, до речі, дуже мальовничо. Стежка перебігала то на один, то на другий берег річки, через яку були прокладені кладки із зрубаних дерев завбачливими мешканцями.
За 40 хв. був в Устечку. Село з усіх сторін оточене лісом, що надає йому неабиякої краси і таємничості. Оглянувши церкву, попрямував в напрямку заправки, яка знаходилася на Івано-Франківській трасі. В кінці села стоїть костел, оточений старезними деревами. Як і більшість із цих культових споруд він дуже занедбаний, хоча ще не розвалився. Оглянувши його зі всіх сторін, почимчикував далі.
Вже о 10.15 стояв на трасі. Чекати довелось недовго. За 5 хв. зупинився такий вже знайомий ЗІЛ, яким добрався до траси Тернопіль – Чернівці. Постоявши 10 хв. вирішив піти на автобусну зупинку села Бересток, де й сів на маршрутку до Заліщик.
Відвідав меморіал борцям за волю України з пам’ятником Степану Бандері, римо-католицький костел, та й просто прогулявся містом. Оскільки два дні перед цим обідав із запізненням, то вирішив наверстати втрачене. Так як в ТЕКО ціни були чомусь дуже високі, закуплятися надумав в Борщові. О 12.00 зайшов у місцеву піцерію, де пообідав грибною юшкою та піцою з томатним соком. В 12.30 вже стояв на автовокзалі очікуючи автобус у Касперівці. За 30 хв. він все таки приїхав. Дорога туди пролягала повз Дністровський каньйон, тому весь час поки їхали, милувався краєвидами. В Касперівцях знайшов колись дерев’яну церкву, а зараз обмуровану, глянув ще раз на всю красу каньйону, застопав машину і поїхав на роздоріжжя, звідки знову ж таки ЗІЛом добрався до Городка.
Там мав бути замок. Він і зараз є, але свій відбиток на нього наклали радянські часи (тоді там був піонерський табір) і теперішні (зараз там школа). Стоїть він собі, весь побілений та металопластиковими вікнами. В Городку стояв аж 40 хв., поки не зупинився … ЗІЛ! Ним я добрався до того ж самого роздоріжжя, звідки о 16.00 мене забрала машина на Новосілку.
При в’їзді в село гостей зустрічає величний кенотаф борцям за волю України. Там є і дівчина, яка проводить хлопця на війну, і стара мати, що плаче над вбитим сином, і кілька вояків УПА, один з яких з синьо-жовтим стягом, а посередині – жінка з розірваним ланцюгом в руках. І все це в реальних розмірах. Дійсно вражає. Неподалік знаходиться занедбаний костел. В кінці села, на Замковій горі, розташована башта Володиєвського, а точніше її частина. За два метри від неї проходить вулиця з житловими будинками.
В Новосілці підсів в машину, якою добрався до перехрестя за 15 км від Борщова. Оцінивши ситуацію і положення сонця на небі (а було вже 16.40) вирішив далі не їхати, а роз таборуватися в найближчому лісі. Місце знайшов досить швидко, і вже о 17.30 намет було встановлено. Оскільки на мандри залишався лише один день (так склалися сімейні обставини) сів під дерево, на перину з пожовклого листя, і почав змінювати маршрут. Завтра, з Борщова, рушаю в Гусятинський район, а Борщівський залишаю на потім.
Надворі швидко стемніло, тому прийшлось пакуватися у спальник і писати про сьогоднішній день. Він видався напрочуд цікавим, з величезною кількістю мальовничих місць. Поки писав, біля мого намету постійно щось бігало, а може причувалося. Таке часто буває, коли сам в лісі, та ще й вночі. Та вийти з намету і подивитись,було трохи лячно. Так як до Борщова нині не добрався і забув напрати води, а позавчорашня вівсянка не йшла, буду спати голодним. Як спиш – їсти не хочеться. J
Зараз 19.30.Надобраніч!

Короткий звіт

08.30 – 09.10 – Червоне – Устечко (пішки) – 4 км
09.40 – 10.15 – Устечко – траса на Івно-Франківськ (пішки) – 2 км
10.20 – 10.30 – траса на Івно-Франківськ – траса на Чернівці (автостоп) – 9 км
10.40 – 11.00 – траса на Чернівці – Бересток (пішки) – 1 км
11.05 – 11.20 – Бересток – Залішики (автобус) – 17 км – 2,00 грн.
12.55 – 13.15 – Заліщики – Касперівці (автобус) – 13 км – 2,50 грн.
13.40 – 13.45 – Касперівці – поворот на Городок (автостоп) – 3 км
13.50 – 14.15 – поворот на Городок – Городок (автостоп) – 5 км
14.55 – 15.10 – Городок – поворот на Касперівці (автостоп) – 5 км
15.40 – 15.55 – поворот на Касперівці – Новосілка (автостоп) – 12 км
16.35 – 16.40 – Новосілка – перехрестя (автостоп) – 3 км

Всього: 74 км – 4,50 грн
З них: автостопом – 38 км
пішки – 6 км
автобусом – 30 км

Відвідано:
1. Церкви – 3
2. Костели – 2
3. Замки – 2
4. Палаци – 0

День четвертий

Вівторок – 28.10.2008р

Прокинувся о 07.00, швидко зібрав речі (так як їсти не було що) і о 07.30 рушив пішки в сторону с.Стрілківці. По дорозі натрапив на старий костел в с.Королівка. за годину був у Стрілківцях. Побродивши по руїнах місцевого костелу, попрямував напрямку Борщова. Шлунок оголосив війну у зв’язку з нестачею поживних речовин в організмі. Прийшлось втишувати його яблуками та горіхами, які ліниві жителі ще не зібрали.
У с.Висічка, яке пролягало на моєму шляху, оглянув костел і руїни на Замковій горі, з яких збереглася вежа та частина оборонного муру. Трохи замучився йти, тому, розпитавши місцевих жителів про рух автобусів, вирішив зачекати на зупинці. За 15хв. вже їхав у переповненому автобусі до Борщова.
Оглянувши місцеві пам’ятки, а саме: Руський дім, ратушу, греко-католицький храм, вирішив щось перекусити, бо їв ще вчора о 12.00 в Заліщиках. Побродивши добряче містом в пошуках якоїсь харчевні, натрапив на одну, поблизу спиртзаводу. Добряче поснідавши, почимчикував на автовокзал. Годинник показував 10.50. дізнавшись у касира, що в напрямку Гусятина нічого не їхало, не їде, і не відомо коли буде їхати, тобто сполучення немає взагалі, довелось знову змінювати маршрут, а точніше повернутись до того, що був.
Взяв квиточок до с. Сапогів і в 11.40 був вже на місці. Саме село знаходилось десь в двох кілометрах від траси, де я висадився. Пройшовши яблуневим садом, я знайшов те, що шукав. А саме, дерев’яну церкву 1777 року. Краса незрівнянна і словами того не опишеш. Це треба побачити самому. Обійшовши церкву, вирушив назад то траси.
Постоявши хвилин з п’ять, під’їхав у с. Кривче. На годиннику 12.00. оглянув замок, а точніше те, що від нього залишилось (вежа та частина муру), костел в сосновому лісі та дерев’яну церкву.
Далі, дорога привела мене в Гермаківку, до якої дістався автобусом. Нічого цікавого, крім костелу, який зараз переробляють у церкву, не знайшов. За 5 хв. застопав КРАЗа зі щебенем і рушив в Іване-Пусте.
Село знаходилось далеко від траси , але те що я шукав, було того варте. Розпитавши місцевих бабусь про місцезнаходження потрібного мені об’єкту, і поблудивши трохи вулицями, вийшов до дерев’яної церкви 1775 року. Архітектурою вона відрізнялася від церкви в Сапогові. На її пошуки затратив більше години.
І ось знову на трасі. Недовго чекаючи, зупиняю машину на Мельницю-Подільську. Годинник показує 15.30. знайшов закинутий костел і Михайлівську муровану церкву 1722 року. Сьогодні день старовини 18 ст. тепер варто подумати, як добратися додому. Дізнаюся, що о 17.20 їде бус на Тернопіль. Побродивши ще трохи по Мельниці, вирушаю додому.
Сьогоднішній день можна вважати найпліднішим – дев’ять населених пунктів. Всю дорогу в Тернопіль (а це 3 години) обдумую чотири дні мандрівки і планую наступну, такого ж формату. Адже стільки ще не встиг оглянути. На весняних канікулах спробую надолужити втрачене.

Короткий звіт

07.30 – 08.00 – перехресття– Королівка (пішки) – 4 км
08.00 – 08.30 – Королівка – Стрілківці (пішки) – 3 км
08.30 – 09.10 – Стрілківці – Висічка (пішки) – 3 км
09.25 – 09.40 – Висічка – Борщів (автобус) – 5 км – 1,50 грн.
11.20 – 11.40 – Борщів – поворот на Сапогів (автобус) – 12 км – 2,50 грн.
11.40 – 12.00 – поворот на Сапогів – Сапогів (пішки) – 1,5 км
12.10 – 12.30 – Сапогів – поворот на Сапогів (пішки) – 1,5 км
12.30 – 12.35 – поворот на Сапогів – Кривче (автостоп) – 3 км
13.10 – 13.25 – Кривче – Гермаківка (автобус) – 6 км – 1,00 грн.
14.00 – 14.10 – Гермаківка – поворот на Іване-Пусте (автостоп) – 6 км
14.10 – 14.30 – поворот на Іване-Пусте – Іване -Пусте (пішки) – 3 км
15.00 – 15.20 – Іване-Пусте – поворот на Мельницю-Подільську (пішки) – 3 км
15.25 – 15.30 – поворот на Мельницю-Подільську –Мельниця-Подільська (автостоп)–5км
17.20 – 20.30 – Мельниця-Подільська – Тернопіль – 155 км – 28,00 грн.

Всього: 211 км – 33,00 грн
З них: автостопом – 14 км
пішки – 19 км
автобусом – 178 км

Відвідано:
1. Церкви – 4
2. Костели – 7
3. Замки – 2
4. Палаци – 0

Висновки

В загальному, мандрівка вдалася. Відвідав багато цікавих місць та культових споруд рідної області. Звичайно, що було трохи важко, але це лише спочатку. Згодом призвичаївся то специфіки мандрів автостопом, наплічник ніби приріс до плечей, втома не відчувалася, незважаючи на харчування. Отримав величезне задоволення від побаченого, від спілкування з природою, відпочив від міської суєти і трудових буднів.
Надіюсь, що моя розповідь, надихне вас на щось подібне. Повірте, мандрувати автостопом можна! І ви переконаєтесь, яка багата на пам’ятки архітектури та мальовничі місця наша область. Спробуйте – і вам сподобається!!! Успіхів і приємних мандрів!!! Хай щастить!!!

Андрій Зелінка
Тернопільська міська молодіжна громадська організація
“Туристичний клуб “МАНДРИ”

Загальний звіт

Всього: 492 км – 52,35 грн
З них: автостопом – 162 км
пішки – 41 км
автобусом – 289 км

Відвідано:
1. Церкви – 11
2. Костели – 17
3. Замки – 8
4. Палаци – 2